В Росії існують економічні та кадрові труднощі, проте Путін прагне до конфлікту, - зазначає політолог Морозов.
Олександр Морозов, фахівець у галузі політики, публіцист і викладач Карлового університету в Празі, в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо" поділився своїми думками щодо можливостей переговорів з Російською Федерацією та обговорив невдачу саміту БРІКС.
Ми бачимо низку індикаторів, які показують, що Путін у теперішній ситуації - ми говоримо про його і психоемоційний стан, і ресурсний - готовий до сценаріїв так званої довгої, затяжної війни. Звісно, тут питання рівня ескалації, рівня готовності російського соціуму працювати військовим гарматним м'ясом. Але в будь-якому разі Путін подає свій сигнал.
Цілком ймовірно, що це може бути блефом або спробою підкреслити свою потужність. Проте на Заході аналізують готовність Росії і, схоже, вживають певних заходів. Ці дії можуть бути як військового, так і цивільного характеру. Який, отже, є нинішній військово-політичний план Кремля?
Перший пункт: так, Путін, який і до війни казав, що "на міру и смерть красна", тим самим визначаючи, що він готовий зайти максимально далеко і, навіть якщо економічний стан Росії зміниться, Кремль продовжуватиме цю війну, власне, зараз демонструє те ж саме. Адже ось щойно був виразний крок: президент Сербії Вучич розмовляв із Путіним півтори години. Після цієї розмови сказав, що питання перемир'я Володимира Путіна не зацікавило. Вучич питав його, чи не хоче він перейти до якоїсь іншої логіки, - ні, не зацікавило.
Усі кремлівські чиновники в унісон повторюють те, що Путін озвучив у червні 2024 року під час засідання МЗС, коли він виклав чотири умови для завершення війни. У цьому контексті немає жодних нових ініціатив. Постійно звучать твердження про те, що якби Трамп знову став президентом, це могло б призвести до нових змін. Але на даний момент важко стверджувати це з упевненістю. Це не лише болюча тема, а також те, що ми дізналися з виступів республіканських стратегів, які займаються плануванням у партії.
ось ці молоді нові республіканці так звані те, що вони формулюють зараз, - так, це інша стратегія, ніж у Байдена. Але в тому, що вони кажуть, зовсім не звучить нічого подібного до того, що каже сам Трамп, який в умовах передвиборчої кампанії заявляє, що він за 24 години завершить війну.
Ні, вони висловлюють зовсім іншу думку: потрібно відмовитися від стратегії Байдена щодо глобальної боротьби за демократію та зосередитися на конкретних пріоритетах. Однак водночас вони стверджують, що в умовах конкуренції з путінізмом слід суттєво посилити санкції, створити для Кремля атмосферу більшої невизначеності в американській політиці та вжити інших заходів.
Безумовно, багато хто дотримується думки, що розвиток подій може загальмуватися, якщо Трамп знову опиниться в Білому домі. Те, що вони висловлюють, справді представляє собою складний сценарій. Проте, варто зазначити, що наразі немає жодних значних змін, які б викликали занепокоєння і змусили всіх говорити про можливу зраду з боку США чи про розвал міжнародної підтримки України. Такі ознаки поки що відсутні.
Кремль, Путін і його оточення - звісно, читають усі ті самі матеріали, які зараз у великій кількості публікуються європейськими експертами про стан російської економіки та її можливості.
Кремль стикається з низкою проблем, що є очевидними і які він частково визнає. Це стосується, зокрема, інфляційних процесів, підвищення процентної ставки центрального банку, а також нестачі робочої сили, що істотно ускладнює ведення війни. У військово-промисловому комплексі спостерігається кадровий дефіцит, що також помітно. Яскравим прикладом є нещодавня промова Чемізова на засіданні Державної думи, де він прямо заявив, що підвищення ставок центробанку негативно впливає на функціонування військово-промислового комплексу.
Отже, всі ці фактори присутні, проте потрібно готуватися, вести розмови та аналізувати ситуацію з огляду на тривалу війну, оскільки політичні наміри Путіна явно проголошені. Ми також спостерігаємо, що його найближчі соратники підтримують цю концепцію затяжного, безкінечного та виснажливого конфлікту.
Як ви вважаєте, що можна сказати про залучення північно-корейських найманців? З одного боку, це можна розглядати як свідчення крайнього відчаю з боку Путіна в контексті мобілізації. Він, здається, не готовий наважитися на захоплення своїх ключових міст - Москви та Санкт-Петербурга, і не проводить загальну мобілізацію.
З іншого боку, це свідчить про те, що Путін готовий приймати геополітичні ризики. Він додав ще один злочин до своєї агресивної війни — геополітичний злочин, увійшовши в союз із Північною Кореєю. Тепер обговорення експертів і оцінки політиків отримали підтвердження через укладений пакт.
Так, звісно. Мені видається, що тут сам по собі такий начебто мобілізаційний ресурс - це не найголовніше зараз, що залучені північнокорейські військові. На мій погляд, тут Путін нібито асиметрично відповідає на Курську область, як це не парадоксально. Тобто приблизно така метафора можлива, що у відповідь на те, що українські війська ввійшли на територію Курської області й утримують там, як і раніше, на вчора, 600 квадратних кілометрів, зі свого боку Путін міг би вторгнутися на територію Естонії з метою подальшої ескалації.
Проте він вжив подібного кроку, демонструючи всьому Заходу, що пориває з усталеною концепцією відносин із КНДР. Він залишає позаду свою попередню участь у санкціях проти цієї країни та переходить до активної співпраці, сигналізуючи, що Іран також може опинитися в подібній ситуації в майбутньому.
Тому що угоду про стратегічне співробітництво з Пхеньяном Москва уклала. І тепер Пєсков, буквально вчора коментуючи це, заявляв, що нікого це не повинно непокоїти, це власна справа Росії, як чинити в межах такої стратегічної угоди, і що б ми не зробили, це є обґрунтованим і законним.
Звісно, це все не так, але Кремль це так подає. Далі він обіцяє - цього не сталося на саміті БРІКС, але це обіцяно, - що буде підписана така сама угода з Іраном, і тоді Кремль зможе пред'явити на своїй території ще й іранських командос, сказавши, що вони там у них на військових навчаннях, це тренування, вони опановують техніку якусь. І при цьому Кремль говоритиме, що, так, ніяких немає обмежень, вони можуть брати участь із боку Кремля у воєнних діях проти України.
Так, це ескалація, це, безсумнівно, такий демонстративний крок Путіна, спрямований на те, щоб показати: немає ніяких мирних переговорів, ніякого перемир'я, не треба морочити собі голову перемир'ям, наші наміри ось такі, ми будемо далі створювати проблеми, зокрема й для міжнародної безпеки, буквально наочно конструюючи цю вісь: Росія - КНДР - Іран.
Це, безумовно, абсурд. Проте саме така зрозуміла логіка Кремля на сьогодні.
Кілька років тому ми, якщо говорити про західну цивілізацію в цілому, поринули в абсолютно нову реальність. Нічого дивного в тому, що до цієї реальності постійно додаються нові, тривожні елементи, аби картина загального апокаліпсису виглядала ще більш чіткою.
Отже, у Казані відбувається грандіозний шабаш. Зрозуміло, що деякі учасники могли б вчинити, як бразильський президент Лула, - просто не з'явитися, знайшовши привід для відсутності. Можливо, влаштувати собі "ковід" або щось подібне. Але, на диво, всі приїхали, навіть Гутерреш.
Існує три аспекти ситуації. По-перше, медійний образ виглядав надзвичайно вражаюче, і безсумнівно, Кремль, Путін та його асистент Ушаков, який займався організацією, отримали задоволення від цього. Ймовірно, їх нагороджують орденами та медалями за успішне проведення саміту. Проте важливо пам’ятати, що це лише поверхнева сторона питання.
А якщо подивитися на політичну й міжнародну складову цього форуму на рівні дипломатії, то там усе складніше. До саміту БРІКС кремлівські медіа якнайактивніше розповідали населенню, що проведення цього саміту - це формування такого собі політичного альянсу Глобального Півдня, що це зніме з Росії реальні наслідки санкцій, станеться розширення торгових коридорів і так далі.
Як тільки ситуація стала наближатися до самого верху, стало очевидно, що російські ЗМІ отримали вказівку зменшити напруженість у всьому цьому. Чому так сталося?
Оскільки напередодні саміту як Китай, так і Індія акцентували увагу на необхідності, щоб Путін усунув з обговорення будь-які згадки про створення альтернативного альянсу, це питання стало одним з ключових.
Так і сталося: прем'єр-міністр Індії Моді, який провів на форумі всього один день, одразу ж зробив публічну заяву з цього приводу. Він підкреслив, що БРІКС не є антизахідним блоком і жодна подібна структура не формується й не буде формуватися. Звісно, всередині БРІКС є країни та режими, які мають інтерес до створення антизахідного союзу, але вони не становлять його основи. Цей аспект є надзвичайно важливим.
Другий важливий момент полягає в тому, що видно добре за коментарями начебто найближчих економічних радників Путіна: нічого не просунулося до того, що Кремль хотів, - ні створення якоїсь там спільної валюти БРІКС (це взагалі нереальна, неможлива ідея), ні створення якоїсь переконливої платформи для взаємних розрахунків, на що Кремль розраховує. Банк БРІКС як відмовлявся інвестувати в російську економіку, так і продовжує далі, тому що навіть БРІКС не хоче цього робити, щоб не підпасти під вторинні санкції.
У цьому контексті фактичні результати БРІКС не є настільки значними, як може здаватися з візуальних образів зустрічей лідерів, які приїхали туди.
Необхідно зазначити, що це все дивовижно нагадує пізній радянський етап, коли країни так званого третього світу охоче отримували фінансову допомогу від Кремля. І це відчуває кожен, хто відвідував ці місця: Путін перебуває у вразливій позиції.
Путін опинився в складній ситуації, і йому доводиться купувати підтримку – це очевидно для всіх. Кремль і його оточення невтомно, цілодобово, шукають способи обійти санкції. У цьому контексті вони готові продавати свої експортні товари за зниженими цінами, змушені враховувати цінові обмеження на нафту та нові витрати. Це зрозуміло багатьом, і, звісно, всі прагнуть скористатися цими умовами, адже так було завжди.
Безумовно, не варто створювати хибні уявлення. Ясно, що для багатьох держав отримання фінансових позик має велике значення, і вони сподіваються на кредити з Кремля, які, ймовірно, не доведеться повертати.
Ось які події розгортаються навколо БРІКС. Слід зазначити, що наприкінці року, коли головування перейде до Бразилії, Росія потрапить у зовсім іншу ситуацію в рамках цієї організації, оскільки не буде виконувати функцію головуючої країни.
А що Сі Цзіньпін міг сказати Путіну? Свого часу в мене особисто були сподівання, що в певний момент після початку повномасштабного вторгнення і кривавої війни Сі Цзіньпін подзвонить Путіну, чи вони зустрінуться за якимось чаєм з малиновим варенням, і Сі Цзіньпін запитає: Володю, а ти довго збираєшся ще воювати? Бо це їм стає в принципі витратно.
Сьогодні китайці отримують значні вигоди. Однак дії путіна негативно позначаються на іміджі Китаю, і не завжди це приносить користь Пекіну.
На мою думку, ситуація виглядає саме так: не тільки лідер Китаю, а й практично всі керівники провідних економік, включаючи європейські, час від часу звертаються через різні канали. Справа в тому, що існує певна ілюзія - ніби хтось може вплинути на Путіна або аргументувати йому, чому варто зупинити війну. Але в сучасній світовій дипломатії це неможливо. Насправді всі запитують його: яка ваша позиція? Можливо, ви хочете завершити конфлікт - ми готові запропонувати допомогу.
Дійсно, якщо б Путін дійсно розглядав можливість завершення війни, можна було б уявити ситуацію, в якій п’ять-шість великих держав, серед яких Китай та Індія, могли б виступити... Одна країна як переговорник виглядала б недостатньо переконливо, натомість альянс міг би стати більш ефективною платформою. Вони пропонують свої послуги, і всі вони отримують від нього однакові відповіді, в яких йдеться про те, що цілі СВО, як це називають у Москві, будуть реалізовані, хоча наразі цього не сталося. От і все.
На цьому місці Сі Цзіньпін може лише, далі посміхаючись, відійти: як знаєш, мовляв, ти сам обираєш свій сценарій і можеш у ньому діяти. Безумовно, Китай зазнає втрат. Щойно ми бачили обговорення того, що Росія будуватиме впродовж найближчих двох, навіть трьох років новий відтинок залізниці, щоб, обминувши навіть Грузію, вийти до затоки в напрямку Ірану. Тому що в цей бік залишилося тільки три транспортних коридори, два в Грузії - Le Monde щойно написало гарну статтю про це. Для Китаю все це перенесення транспортних шляхів, обминувши Росію, - через країни Центральної Азії, північний морський шлях, де Путін призначив тепер Патрушева командувати всією Арктикою й усім морським флотом. Але очевидно, що північний морський шлях не так розвивається, як міг би. Китай втрачає, так, але не тисне за жодних обставин, він виходитиме зі своєї традиційної політики, виступаючи за мир, деескалацію, підтримуючи ідею деескалації. Але чинити тиск на Кремль він не буде.
Які можуть бути перспективи так званих планів Трампа? Адже Трамп — це не лише він сам, а й не просто група республіканців чи реднеків. Це також і Ілон Маск, та інші впливові постаті. Виходить, що ми маємо справу з надзвичайно потужним коктейлем, здатним змінити не тільки геополітичну картину, а й глобальне управління в цілому — таке враження складається. І, безумовно, український конфлікт вони використовують для досягнення своїх тактичних, а можливо, і стратегічних цілей.
Так, оскільки триває передвиборча кампанія, то багато зараз, звісно, такої екзотичної, нетривіальної інформації, зокрема про контакти Ілона Маска з Кремлем, з Путіним безпосередньо, і не тільки це.
Проте, я вважаю, що стратегічно важливо враховувати три ключові аспекти. По-перше, сили, які відстоюють кандидатуру Трампа на пост президента, є неоднорідними. На перший погляд може здаватися, що його підтримує ізоляціоністська сільська більшість з досить песимістичним світоглядом. Проте це не зовсім так; за Трампом стоїть також чимало республіканців, зокрема нове покоління, які активно шукають нові підходи для XXI століття, і їхні зусилля можуть виявитися надзвичайно корисними.
Всередині цієї підтримки Трампа також можна знайти лібертаріанців та нових інвесторів, які, на мою думку, відчули привабливість швидких прибутків у новій цифровій та технологічній епосі. Як і Маск, вони не єдині в цьому прагненні; їх чимало, і вони мають своє бачення XXI століття, яке прагнуть втілити за допомогою Трампа.
Існує також Америка Іржавого поясу з її сподіваннями на Трампа. Це надзвичайно складна ситуація. Однак для нас, мешканців Центральної Європи, а особливо України, все виглядає набагато простіше. У нас тут, в Центральній Європі, не має великої різниці, хто займе пост президента США. Дипломатія, включно з українською, знайде способи налагодити співпрацю з новим керівництвом, шукатиме можливості для отримання підтримки і, безсумнівно, знайде шляхи взаємодії, навіть під час президентства Трампа, серед республіканців, які готові підтримувати Україну. Тепер постає питання про роль Маккейна в новій адміністрації, і я впевнений, що він знайде своє місце. Сенатор Маккейн є важливим символом республіканської підтримки демократичних процесів у Центральній та Східній Європі. Це лише одна зі сторін цієї складної ситуації.
З другого боку, так, Трамп, безсумнівно, створить проблеми для Європи, для європейських країн, Євросоюзу. У цьому мало хто сумнівається, і Берлін з Парижем до цього готові. У цьому плані треба сказати, що Європа підготувалася вже до того, що якщо буде Трамп, то будуть начебто суперечності і Європі доведеться зробити більший внесок на підтримку України. Так, усе так і буде, я в цьому ані секунди не сумніваюся. Я не вважаю, що Франція, Німеччина, Чехія, Польща, всі країни Північної Європи під впливом Трампа відмовляться підтримувати Україну чи начебто погодяться з тим, що Україна повинна втратити, - ні.
