Ще одна арена для Росії.
Росія поступово зміцнює свій геополітичний вплив на континенті Африки. У деяких випадках вона використовує привабливі обіцянки та постачання зерна, а в інших – вкладає гроші та постачає озброєння.
Одним із інструментів цієї експансії Кремля стала перша міністерська конференція форуму партнерства Росія -- Африка, що відбулася минулих вихідних. У ній узяли участь 54 делегації африканських держав і регіональних об'єднань, які обговорювали інвестиції, сільське господарство, безпеку... На конференції було ухвалено спільні заяви -- загальнополітичну й три секторальні: про міжнародну інформаційну безпеку, боротьбу з тероризмом, мирне використання космосу.
З погляду країн Африки, такий форум гарний тим, що дає змогу встановити політичні, економічні й військово-технічні зв'язки. Та головне -- прозондувати можливість отримання інвестицій і зброї. Для Росії ж конференція, на якій голова МЗС РФ Сєрґєй Лавров казав про "динамічність" відносин із африканськими державами та штучні перешкоди з боку "колективного Заходу", -- дипломатичний механізм, що сприяє реалізації цілей Кремля в Африці.
А вони такі.
По-перше, продемонструвати, що Росія -- не в міжнародній ізоляції.
По-друге, сформувати уявлення про Росію як охоронця інтересів глобальної більшості та зайняти позицію лідера в антизахідній коаліції, що надасть Москві додаткову геополітичну силу під час переговорів з Вашингтоном, Берліном, Брюсселем, Лондоном та Парижем.
По-третє, сприяти впровадженню альтернативних фінансових інструментів, які можуть виступити заміною долара в міжнародних розрахунках.
По-четверте, сприяти економічному впливу Росії на континенті: в Африці зосереджено 30% усіх природних ресурсів планети.
Росія частково реалізувала свої цілі, що породжує нові загрози для західних держав та України. Це стосується не лише голосування в ООН, де приблизно чверть голосів належить африканським країнам.
Кремль має значний вплив на кілька африканських країн, зокрема Буркіна-Фасо, Малі, Нігер та Центральноафриканську Республіку, де розташовані багатства, такі як алмази, уран, золото, нафта, літій та титан. Росія також має потужні позиції в Лівії та Судані. Завдяки цьому Москва не лише отримує доступ до природних ресурсів цих держав, але й створює умови для дестабілізації європейських країн, формуючи міграційні виклики в Африці. Проте амбіції Кремля виходять за межі лише регіону Сахаро-Сахель.
Торговельні зв'язки між Росією та Африкою поступово наростають: якщо в 2022 році обсяг товарообігу становив 18 мільярдів доларів, то в 2023 році ця цифра зросла до 24,5 мільярда, а за перші вісім місяців 2024 року досягла вже 18,6 мільярда. При цьому приблизно 25% російських поставок складає зерно, 22% — нафта та нафтопродукти, а також значна кількість озброєнь. Проте основними торговими партнерами для африканських країн залишаються Європейський Союз і Китай. Так, товарообіг з ЄС у 2022 році становив 225 мільярдів доларів, тоді як з Китаєм — 282 мільярди. Варто зазначити, що Росія отримує менше ніж 1% від загального обсягу іноземних інвестицій, що надходять на африканий континент.
До Африки Москва йде різними шляхами, встановлюючи політичний та економічний контроль над державами. Наприклад, використовує проросійське лобі: хтось із істеблішменту африканських країн закінчував російські виші, хтось просто отримує російські гроші. В агресивній інформаційній роботі обігрують спогади африканців про допомогу СРСР часів холодної війни. Кремль також активно використовує антиколоніальну риторику, проводячи масштабну кампанію з дезінформації.
Кремль намагається представити війну Росії проти України як конфлікт, в якому Захід використовує Україну як проксі для боротьби з РФ. Одночасно він звинувачує США та ЄС у тому, що кошти, які мали б бути направлені на підтримку африканських країн, насправді витрачаються на підтримку України. Під час міністерської конференції представниця Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова знову акцентувала, що Захід фінансово підтримує "київський режим" на шкоду африканським державам, стверджуючи: "Їхня мета – досягти стратегічної поразки Росії".
Щоб завоювати популярність, Москва списує борги африканським країнам: за словами спецпредставника президента РФ із Близького Сходу та країн Африки, заступника голови МЗС Міхаіла Богданова, ця сума дорівнює 20 млрд дол. А лицемірно звинувачуючи Захід у зриві "зернової угоди", Кремль заявляє, що Росія в змозі замістити українське зерно, й організовує показове постачання до країн Африки невеликих партій добрив і пшениці.
Водночас багато мешканців африканських країн не усвідомлюють, що вторгнення Росії в Україну в 2022 році стало причиною зниження постачань української пшениці та підвищення цін на зерно на міжнародному ринку, що створило загрозу голоду для Східної Африки. Дезінформаційні кампанії, реалізовані агентством "Россотруднічество", фондом "Росконгресс", агентством Sputnik та телеканалом RT, приносять свої плоди: популярність російського прапора та Володимира Путіна зростає, тоді як африканці звинувачують не Росію у своїх проблемах, а західні країни.
Згідно з інформацією, наданою компанією Gallup, рівень схвалення Росії в Африці, який різко впав у 2022 році, у 2023-му знову піднявся з 34% до 42%. Також зріс рейтинг Китаю — з 52% у 2022 році до 58% у 2023-му. Натомість популярність США зменшилася з 59% до 56%, проте все ще перевищує російські показники.
Проте за антиколоніальною пропагандою Кремля ховається неоколоніальна політика, що відображає прагматичний інтерес Росії до контролю над природними ресурсами Африки та важливими логістичними маршрутами. Крім того, геополітична суперечка з Західними державами та інформаційні кампанії Кремля лише підвищують напругу на цьому континенті.
Москва сьогодні мало що може запропонувати африканським країнам. Донедавна основним інструментом зміцнення присутності Росії в Африці було не постачання продовольства й добрив (хоча російський експорт зерна до африканських країн значною мірою й вирішує проблему голоду), а продаж зброї та надання послуг у сфері безпеки. Спершу через пригожинську ПВК "Вагнер", а нині -- через "Африканський корпус", підконтрольний Міноборони Росії.
Зміцнити позиції Москві допомогли військові перевороти в Габоні, Нігері, Буркіна-Фасо, Судані, Гвінеї, Чаді, Малі. Представники хунти, які конфліктують із Заходом та потребують бодай часткового міжнародного визнання, шукають політичної та військової опори в Росії. За присутність російських найманців розплачуються передаванням росіянам контролю над родовищами корисних копалин. Але підтримка Росії зміцнює позиції авторитарних режимів, які часто придушують опозицію та порушують права людини, що призводить до внутрішніх конфліктів і посилення нестабільності.
Основною компанією, через яку реалізується більшість продажів російської зброї в Африці, є державне підприємство "Рособоронекспорт". Згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), з 2018 по 2022 рік 40% усієї зброї, що постачалася на африканський континент, походила з Росії. У той же час частка США, Китаю та Франції становила відповідно 16%, 9,8% і 7,6%. Однією з причин, чому російська зброя викликає інтерес, є те, що Москва не ставить жодних демократичних умов для її постачання.
Після широкомасштабного вторгнення до України, що позначилося на постачанні зброї, Росія зробила ставку на ядерну енергетику. В Африці гостро відчувається дефіцит електроенергії, й Москва пропонує країнам будівництво атомних електростанцій. Для Росії співробітництво у сфері мирного атома -- частина довгочасної стратегії з посилення в Африці політичної та економічної присутності. Втім, якщо АЕС у Єгипті -- це вже реальний проєкт, то будівництво атомних електростанцій у країнах Сахелю наразі є лише намірами.
Зміцненню позицій РФ у Африці сприяє й те, що ЄС і США за останні десятиліття втратили інтерес до континенту. Це пояснюється не лише зменшенням його значущості для Заходу після завершення холодної війни. Попри економічну привабливість Африки багато західних компаній зупиняла нестабільність політичних режимів, постійні збройні конфлікти, корупція, нерозвиненість транспортної інфраструктури на континенті, низька кваліфікація робочої сили.
В даний час немає жодних ознак того, що Захід має намір укріпити свої політичні позиції в Африці в майбутньому. Незважаючи на зусилля, які докладає Париж, Франція швидко втрачає свій вплив у колишніх колоніях. Враховуючи, що адміністрація Трампа сприймає Китай як основну загрозу, а також зосереджена на конфліктах у Близькому Сході та війні між Росією та Україною, агресивна політика у відношенні до Африки виглядає маловірогідною. Очікується, що Сполучені Штати будуть ще менш активними на континенті, ніж під час президентства Байдена.
Цю геополітичну вакууму, що виникла внаслідок відходу Заходу, заповнюють Росія та Китай, які не бояться численних ризиків і загроз, що існують в Африці. Серед них — політична нестабільність, територіальні конфлікти, релігійний екстремізм, тероризм та слабкість державних структур. У той час, як західні компанії стикаються з тиском суспільства, яке критикує співпрацю з авторитарними режимами, що пригнічують опозицію та порушують права людини, Росія та Китай продовжують свою діяльність без перешкод.
Хоча економічна конкуренція між Москвою та Пекіном за вплив в Африці залишається помітною, вона відходить на другий план. В африканських справах Росія та Китай все частіше виступають як союзники, протистоячи західним країнам. У той же час, Брюссель і Вашингтон виявляють більшу занепокоєність щодо дій Китаю в Африці, ніж Росії, оскільки вважають, що саме Пекін становить найбільшу загрозу їхнім інтересам на цьому континенті.
Враховуючи, що Росія сприймає Африку як додаткову арену протистояння з "глобальним Заходом", її експансіоністські дії зовсім не сприяють забезпеченню стабільності та безпеки на цьому континенті.
