Північна Корея може надіслати своїх військових до України, що робить "осі зла" ще більш загрозливою. Розмова з Олексієм Мельником.
Північна Корея, ймовірно, може направити до України певний військовий контингент для підтримки російських окупантів. Це можливо через те, що диктатор Кім Чен Ин не має значних обмежень у своїх діях і амбіціях. Навіть якщо корейські "підкріплення" будуть знищені на фронті протягом тижня, їхня присутність представляє серйозну загрозу, яку не слід недооцінювати.
Країни, які формують так звану "осі зла" — Росія, Північна Корея, Іран та Китай — об'єднані спільною антизахідною ідеологією та прагненням підірвати глобальну архітектуру безпеки, що тривала понад 70 років та мала на меті запобігання третьої світовій війні. Саме тому ця "вісь зла" є такою впливовою. Конфлікти, війни та джерела напруженості, що спостерігаються в світі останнім часом — крім війни в Україні, небезпечних маневрів Китаю поблизу Тайваню, загострення відносин між Північною та Південною Кореєю, атак на Ізраїль, активності хуситів тощо — ймовірно, координуються одне з одним.
Таку точку зору в унікальному інтерв'ю для OBOZ.UA висловив Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, а також військовий експерт.
- Керівник Служби зовнішньої розвідки Німеччини Бруно Каль зробив заяву, згідно з якою Росія буде в змозі розпочати атаку на НАТО не пізніше 2030 року, тобто за шість років. Як ви ставитеся до таких оцінок?
- Важко зрозуміти, що хотів сказати цей чиновник такою заявою. Те, що Росія має агресивні плани щодо НАТО? Очевидно, так. Те, що саме таким є часовий проміжок, коли російські збройні сили будуть у належному стані, аби оцінювати такий напад як "доцільний"? Не знаю.
Але така амбівалентність, яку собі дозволяють люди, які мають займатися стратегічним прогнозуванням, несе в собі багато небезпек. Окрім ставлення цивільного населення, громадян Євросоюзу, які, найімовірніше, подумають: "Сьогодні 2024 рік, де той 2030-й! Ще довго, є люди, які за це відповідають, нехай вони через це хвилюються", - можуть бути й деякі політичні наслідки.
Якщо б цей прогноз був дійсно всебічно обґрунтованим, політики змушені були б приймати відповідні рішення. Було б корисно, якби під час планування на випадок такого розвитку подій вони дійшли висновку, що найефективніший спосіб запобігти агресії Росії проти країн НАТО полягає не лише в знищенні російського наступального потенціалу, а й у ліквідації будь-яких ілюзій щодо "повторення" минулих дій. Це можна досягти, завдавши рішучої поразки на українській території, перш за все підтримуючи Сили оборони України, щоб позбавити Росію бажання вдаватися до подібних агресивних дій упродовж багатьох років.
Якби пан Каль пояснив, що саме він хотів сказати цими словами й на що натякає політикам, я б лише аплодував йому і підтримував. Але є ймовірність й іншого трактування. Якщо за шість років Росія однозначно нападатиме на НАТО, то тоді нам - європейцям, німцям - треба терміново турбуватися про нарощування власних збройних сил, запасів тощо. А далі через кому йде те, що тепер ми зменшуємо постачання в Україну, тому що нам потрібно постачати озброєння на власні склади. І я боюся, що такий хід думок не є неймовірним.
Що стосується реальних загроз для НАТО з боку Росії, то країна-агресорка вже атакує країни НАТО. Скоріше за все, 2030 року і до цього не буде тієї атаки на НАТО, яка сприймається як "військовий напад". Тому що всі ті "атаки", які ведуться зараз і які в майбутньому, вочевидь, наростатимуть, поки в Росії є сили й бажання вести агресивну політику, будуть нижче порога війни. Тобто - це саботаж, підривна діяльність, провокації тощо. Але очевидно, що Росія не хоче вступати у відкритий конфлікт з НАТО, тому що його наслідки абсолютно очевидні, якщо говорити про конвенційну війну. Шанси Росії не бути розбитою протягом кількох тижнів дорівнюють нулю.
Тому не слід сподіватися, що Росія буде діяти так само, як у лютому 2022 року, переміщуючи свої танки безпосередньо, як це сталося з Україною.
Чи вважаєте ви, що Росія зможе накопичити значні ресурси виключно завдяки підтримці своїх союзників, які належать до так званої "осі зла", щоб не лише здобути перемогу у війні з Україною — адже напад на НАТО можливий лише після того, як Кремль вирішить "українське питання" — але й розпочати агресію проти країн НАТО?
У них є спільна концепція, що слугує основою їхньої єдності — це опір колективному Заходу. Таким чином, в центрі цієї "осі зла" знаходиться ідеологія. Це те, що залишається незмінним, незважаючи на численні суперечки та розбіжності в інших питаннях. Саме ця антиамериканська та антизахідна ідея домінує, коли їм потрібно приймати певні рішення.
Наявність спільної концепції може бути ризикованою, особливо якщо ця концепція сама по собі є загрозливою. Йдеться про ідею, що виступає проти Заходу та націлена на підрив сучасної системи безпеки, яка протягом понад семи десятиліть стримувала світ від спалаху третьої світової війни.
Якщо говорити про те, що саме Росії допомагає, то тут має йтися не лише про постачання озброєнь, про передачу комплектуючих і технологій, але також про ті дії, які можуть і, вочевидь, вже координуються між цими державами.
Що відбувається в момент нашої бесіди? Китай проводить ризиковані маневри поблизу Тайваню, Північна Корея підриває інфраструктуру, демонструє військову міць та заявляє про "порушення суверенітету". Тим часом, "Хезболла" завдає ударів по Ізраїлю, а Іран підсилює напругу, також атакуючи Ізраїль. Хусити обстрілюють цивільні судна - і така активність явно не є випадковою. Вірогідніше за все, ці дії узгоджуються між собою.
Чи керує цим Росія? Мабуть, це було б перебільшенням. Але очевидно, що фундамент - це їхня ідея, спільний інтерес і намагання максимально скористатися моментом, розхитати ситуацію, розтягнути сили колективного Заходу і використати максимально "вікно можливостей" зміни влади у Білому домі.
Отже, це не лише про постачання ракет, снарядів чи, ймовірно, якогось контингенту живої сили. Проблема значно ширша.
Ви торкнулися теми військового контингенту. Вважаю, ви, зокрема, згадали про повідомлення, яке було опубліковано в виданні The Washington Post, де йдеться про те, що "декілька тисяч" військовослужбовців з Північної Кореї готуються до відправки до складу російських окупаційних сил. Чи можливе поповнення армії Росії не лише за рахунок КНДР, але й з інших країн-партнерів?
На даний момент відсутні підтвердження щодо присутності військового контингенту. Зафіксовано участь іранських та північнокорейських експертів, які зазнали втрат, але їх кількість не є значною для того, щоб говорити про справжній "контингент" або активну участь у бойових діях. Таким чином, навіть якщо Північна Корея вирішить відправити сюди своїх військових... Безумовно, сотня, тисяча або кілька тисяч солдатів стануть серйозною загрозою, яку важко недооцінити. Якщо розглядати цю ситуацію з точки зору цифр, то це означає, що щодня потрібно буде знищувати додатково приблизно тисячу одиниць.
Яка ж небезпека криється в нашій оцінці можливих сценаріїв військової підтримки з боку Ірану? Незважаючи на всі особливості їхнього політичного режиму, ні президент, ні аятоли, ні "Корпус вартових Ісламської революції" не мають повної свободи дій. Натомість, у випадку Північної Кореї, лідер абсолютно не має жодних обмежень — ані в рамках влади, ані з точки зору можливих наслідків для внутрішньої політики.
Отже, інформацію про Північну Корею не слід недооцінювати. Якщо Кім Чен Ину прийде в голову якась ідея або ж Росія запропонує йому привабливу угоду, він може без вагань відправити кілька ешелонів на передову, навіть якщо їхня доля виявиться трагічною вже за кілька днів.
