В целях предупреждения для остальных: судьи Верховного Суда разъяснили, почему военнослужащему, который не подчиняется приказу командира, следует применить наказание в виде изоляции от общества.
Освобождение военнослужащего от наказания с испытательным сроком за неповиновение приказам в условиях военного времени может привести к ощущению безнаказанности у других людей, которые также могут отказаться выполнять приказы своих командиров.
Наказание имеет целью не только суровое возмездие, но и реабилитацию осужденных, а также предотвращение совершения новых преступлений как самими осужденными, так и другими гражданами.
Об этом указал Верховный Суд коллегией судей Второй судебной палаты Кассационного уголовного суда в постановлении от 5 сентября 2024 года по делу 552/4832/22.
Історія цього випадку
У квітні 2023 року районний суд ухвалив вирок, за яким військовослужбовця було засуджено до п'яти років позбавлення волі відповідно до частини 4 статті 402 Кримінального кодексу.
Його визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи на посаді навідника-кулеметника відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження командира щодо вибуття в район населених пунктів, доведеного до нього в усному порядку.
Не погоджуючися з ухваленим рішенням, обвинувачений подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що суд не врахував такі важливі моменти: відсутність обставин, які могли б ускладнити покарання, а також ймовірної шкоди, завданої його діями; факт добровільної мобілізації та участі в захисті країни з перших днів повномасштабного вторгнення; прагнення продовжувати військову службу і боронити державу; а також наявність дружини, яка має третю групу інвалідності і потребує його постійної допомоги.
Проте апеляційний суд не вніс жодних змін до рішення місцевого суду.
У касаційній скарзі адвокат просив змінити оскаржені судові рішення і на підставі ст. 75 КК застосувати до засудженого покарання з випробуванням. Зазначав, що суди не навели достатніх обґрунтувань, які б свідчили про необхідність призначення чоловіку покарання, що належить відбувати реально.
У цій справі також міститься рекомендаційний лист від командира військової частини, що підтверджує прагнення засудженого продовжити свою військову службу в Збройних Силах України.
Яке рішення ухвалив Верховний Суд?
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Проте, "стаття 75 Кримінального кодексу діє лише за наявності відповідних умов та підстав".
Згідно з оцінками суддів Верховного Суду, місцевий суд вмотивовано встановив потребу у призначенні чоловікові реального покарання у формі позбавлення волі.
Як вказали судді Верховного Суду, "вчинений військовослужбовцем злочин має підвищену суспільну та національну небезпеку, а відкрита відмова виконати наказ начальника є найбільш зухвалою формою непокори".
Судді Верховного Суду підкреслили, що засуджена особа, "усвідомлено прийнявши на себе обов'язки військовослужбовця в умовах воєнного стану, під час військової агресії противника, відкрито відмовилася виконати наказ свого командира, у той час, коли вимагалася максимальна чіткість, стійкість та дисципліна з боку всіх військових".
Крім цього, як зазначили судді Верховного Суду, непокора є злочином із формальним складом, а отже кримінальна відповідальність за його вчинення не залежить від настання суспільно небезпечних наслідків. Тому відсутність реальних тяжких наслідків сама собою не спростовує того, що вчинене діяння негативно позначилося на організованості й порядку у військовій частині.
Апеляційний суд обґрунтовано підкреслив, що норми статті 75 Кримінального кодексу слід розглядати з урахуванням цілей покарання. Таким чином, звільнення військовослужбовця від відбування покарання з випробуванням за невиконання наказу в умовах воєнного стану не лише не перешкоджатиме скоєнню нових злочинів іншими особами, а, навпаки, може створити у них відчуття безкарності за відмову виконувати команди своїх командирів, зазначили судді Верховного Суду.
У касаційній скарзі адвокат підкреслив, що покарання повинно бути індивідуалізованим. Він відзначив, що висновки апеляційного суду щодо ймовірності виникнення негативних наслідків, зокрема вчинення подібних злочинів іншими особами у разі застосування до засудженого норм статті 75 КК, є безпідставними. На його думку, покарання не може використовуватися як засіб кримінально-правового примусу для впливу на поведінку інших осіб.
Проте адвокат не врахував, що принцип індивідуалізації покарання реалізується з урахуванням положень частини 2 статті 50 Кримінального кодексу, які стверджують, що метою покарання є не лише кара, але й виправлення осіб, які були засуджені, а також запобігання вчиненню нових злочинів як цими особами, так і іншими громадянами.
Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував превентивну роль покарання у зв'язку з конкретним кримінальним злочином, що ніяк не підтверджує порушення принципу індивідуалізації у даній ситуації, на думку суддів Верховного Суду.
Врахувавши особливості, серйозність та специфічні обставини скоєного злочину, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових правопорушень можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства, - зазначили вони.
Отже, суддівська колегія Верховного Суду не знаходить підстав для використання норм статті 75 Кримінального кодексу і звільнення чоловіка від відбування покарання з випробуванням. Аргументи, на які спирається захисник у своїй касаційній скарзі, не є такими, що могли б істотно змінити порядок виконання призначеного засудженому покарання.
Щодо посилання захисника на рекомендаційний лист командира військової частини, який підтверджує намір засудженого продовжувати військову службу в Збройних Силах України, судді Верховного Суду вважають, що це є підставою для подання засудженим клопотання до суду за місцем відбування покарання про умовно-дострокове звільнення з метою проходження військової служби, відповідно до положень статті 81-1 Кримінального кодексу.
Нагадаємо, як раніше писала "Судово-юридична газета", Верховний Суд погодився, що визнання вини, утримання матері-інваліда та дитини не є підставою для призначення ухилянту покарання з випробуванням.
