Чому Курахове може стати наступним?
Курахове опинилося під загрозою оточення. Про це в інтерв'ю Радіо Свобода повідомив пресофіцер 33-ї окремої механізованої бригади Назар Войтенков. Дійсно, ситуація в цьому регіоні за останні два тижні наблизилася до критичної для цього малого містечка, яке знаходиться всього в 25 кілометрах від Донецька.
Згідно з інформацією, наданою порталом DeepState, у минулому місяці противник досягнув найбільшого прогресу на Донеччині з жовтня 2023 року, захопивши понад 490 квадратних кілометрів території. Основна увага зосереджена на районах північніше та південніше Курахового, де російські війська активно застосовують свою звичну тактику "кліщів". Українські сили вже шостий раз за останні два місяці стикаються з труднощами у протидії цій стратегії, що призводить до втрати значних населених пунктів.
Першим містом, яке зазнало впливу осінньої наступальної кампанії агресорів, стало Українськ, розташоване неподалік від Селидового. Ворог зміг захопити промислові об'єкти в околицях міста, а також терикон закритої шахти, і згодом оточити його з флангів. Усе це сталося без прямого наступу, до якого готувалися Сили оборони.
Такий самий сценарій у той час реалізовували навколо Вугледара, південніше Курахового. Тут теж основним чинником успіху росіян стало значне просування на флангах і взяття укріплених позицій. І тільки згодом, коли українські сили не змогли ефективно захистити фланги, ворог зайшов до міста з південного напрямку, який у планах українського командування мав стати головним місцем удару.
Схожа доля згодом прийшла і до інших міст Донбасу: Гірника, Курахівки та Селидового. У всіх цих населених пунктах ворог зміг просунутися на флангах, захопивши ключові інфраструктурні об'єкти, що в свою чергу призвело до захоплення самих міст. Це сталося значно легше, ніж у випадках Авдіївки, Бахмута чи Соледара раніше.
Отже, можна зробити висновок, що ключовою проблемою Сил оборони виявилось утримання флангів та запобігання просуванню противника в цих напрямках. Це дозволило б у подальшому ефективно чинити опір з вже підготовлених позицій у міських умовах.
Приблизно два тижні тому російські війська змогли за один день прорвати оборонні позиції ЗСУ в селі Золота Нива, що знаходиться західніше Вугледара, і просунутися більш ніж на 6 кілометрів всередину території. Під час цього наступу ворог зустрів лише незначний опір з боку Сил оборони. Після цього російські сили продовжили свій рух до населених пунктів Шахтарське, Максимівка та Ясна Поляна, підійшовши на 9 кілометрів до основного логістичного маршруту, що веде до Курахового.
На північному напрямку, захопивши Гірник і Курахівку, противник досяг населених пунктів Іллінка та Новоселидівка, що дозволило йому наблизитися до автомобільного та залізничного мостів через Курахівське водосховище. На заході від Курахового російські сили також досягли значних успіхів, захопивши населені пункти Острівське та Максимільянівку, де до цього тривала активна оборона.
Отже, Курахове опинилося в напівоточенні всього за 7-10 днів. Це пояснює, чому російські війська зупинили свій наступ у напрямку Покровська, коли від міста їх відділяло менше ніж 5 кілометрів. Ворог, зрозуміло, вирішив зосередитися на атаках в тих місцях, де не потрібно було б стикатися з численними лініями оборони ЗСУ, прагнучи реалізувати свою амбітну мету захоплення всієї Донеччини та просуватися до кордону з Дніпропетровською областю. Варто відзначити, що в окремих районах до цього кордону залишилося менше ніж 20 кілометрів. А до "зачистки" Курахового з півночі та півдня – всього 18 кілометрів.
Виникає природне запитання: що саме стало причиною серйозних невдач підрозділів Сил оборони на флангах та такого стрімкого просування російських військ на Донбасі, яке ми не спостерігали з 2022 року? Давайте проаналізуємо цю ситуацію на прикладі нещодавнього прориву росіян на південь від Курахового.
За даними "Дзеркала тижня" в силових структурах, напрямок сіл Золота Нива -- Пречистівка, розташованих на 15 кілометрів південніше Курахового, був зоною відповідальності кількох підрозділів територіальної оборони (назви бригад не зазначено з міркувань безпеки). Саме ТрО відповідала за цю ділянку фронту через те, що напрямок вважався "непріоритетним для можливого наступу росіян" через складний рельєф і відсутність гіпотетичних цілей ворога тут.
Однак для підрозділів, які не мали важкого озброєння та відповідного оснащення, стримати навіть перший натиск ворога виявилося неможливим. Зазнавши втрат, сили ТрО відступили. Крім того, на руку ворогу зіграло й несвоєчасне сповіщення вищого командування про прорив. За даними наших джерел, перше значне підкріплення на цей напрямок прибуло більш як за добу після прориву ЗС РФ на 6 кілометрів углиб оборони ЗСУ.
Необхідно усвідомлювати, що підрозділи територіальної оборони, згідно з їхнім штатним розкладом, не мають у своєму арсеналі достатньо потужного озброєння для ефективного протистояння масованим механізованим атакам противника. Найпотужнішими засобами, які знаходяться на озброєнні ТрО, є 120-мм міномети. При цьому, підтримка позицій територіальної оборони зазвичай покладається на артилерію сусідніх бригад, яка не завжди може забезпечити пріоритет у підтримці підрозділів ТрО, оскільки стикається з проблемами нестачі боєприпасів і значним навантаженням на свої ресурси.
Слід констатувати, що в умовах протистояння масованому російському наступу восени 2024-го підрозділи територіальної оборони, тобто військові з автоматами Калашникова та РПГ-7 як основними вогневими засобами, є малоефективними й не можуть застосовуватися як окремі бойові одиниці. Звісно, якщо командування не планує отримати прорив фронту в найнеочікуванішому місці. Однак не з вини самих бійців ТрО, які часто героїчно виконують майже нереалістичні завдання, а через нелогічну та невідповідну стандартам специфіку їх застосування.
Втім, є й вдалі приклади розвитку підрозділів територіальної оборони -- перетворення їх на важкі бригади й надання відповідної техніки. Однією з бригад, які пішли таким шляхом, є колишня 100-та Волинська ОБТрО, яка перетворилася на 100-ту ОМБр. 2024 року в процесі реорганізації підрозділ отримав на озброєння зразки техніки НАТО, як-от БМП Marder чи HMMWV, а вже згодом -- і БМП Вradley американського виробництва. Зараз він виконує завдання на Торецькому напрямку, але перед тим вів важкі бої поблизу Очеретиного, на Лиманському та Ізюмському напрямках.
Цілком зрозуміло, що перетворення бригад територіальної оборони на механізовані підрозділи з наданням їм техніки стандартів НАТО є набагато більш ефективним варіантом, ніж забезпечення новостворених підрозділів 150-ї чи 160-ї категорії такою ж технікою. Відзначимо, що ці нові підрозділи, на відміну від бригад ТрО, ще не володіють необхідними бойовими навичками та не мають адекватної морально-психологічної підготовки.
Проте існує й інший фактор, який може ускладнити трансформацію бригад територіальної оборони на механізовані. Це їхній нинішній стан та укомплектованість. Не потрібно багато говорити, достатньо згадати випадок 109-ї бригади ТрО, у якій через значну кількість загиблих і зниклих безвісти був розформований цілий батальйон. На жаль, подібні ситуації трапляються не вперше.
Проте, якби хоча б деякі з цих висновків були зроблені раніше і на їх основі прийняті конкретні рішення, ситуація на Курахівському напрямку зараз могла б бути значно менш критичною. Крім того, противник не зміг би наблизитися до єдиної асфальтованої дороги до міста на 13 кілометрів за тиждень.
