Ілько Лемко: Хитруни і обманщики старовинного Львова
Загалом, епохи середньовіччя та нового часу в Європі можна охарактеризувати як періоди, коли моральні чесноти займали важливе місце в суспільстві. Зокрема, виділялися представники так званої "католицької нації", або римо-католики, які принципово уникали лихварства, вважаючи за краще "збирати скарби на небі, а не на землі, де їх не нищить міль та іржа". У списку викупу облоги Львова 1655 року римо-католики (поляки, італійці, німці) були зазначені як найменш забезпечені серед львівських національних громад. Це було незважаючи на те, що вони контролювали всі важелі управління містом та економічного впливу. Водночас, найбагатшими виявилися вірмени та греки, які, будучи фактично відстороненими від керівництва містом, не вбачали суперечностей між своїми моральними принципами та зайняттям лихварством.
Цей період також характеризувався певною мірою ксенофобією, зокрема антисемітизм був поширеним явищем. Хроністи та письменники "католицької нації" часто звинувачували вірмен і греків у нечесності та шахрайстві. Наскільки ці звинувачення були обґрунтованими, ми не можемо точно стверджувати, оскільки можемо спиратися лише на історичні джерела, що дійшли до нас.
Особливо львівські вірмени завжди привертали значну увагу сучасників, що дає нам багато джерел з цієї теми. Сучасники стародавніх вірмен зазначали, що бували часи, коли подорож на Схід і повернення з караваном до Львова ставали справжньою авантюрою та вимагали великої відваги. Львівські вірмени вважали такі подорожі військовими виправами, а їх успішне завершення – доказом особистої мужності. Через східну звичку до неорганізованості та нелюбов до військових навчань і муштри, вони частіше стикалися з конфліктами з містом, яке не могло змусити їх брати участь у стрільбі з гармат і мушкетів, що було обов'язком кожного містянина. Вірмени з гордістю стверджували: "Наша молодь не потребує муштри, адже наші сини у 16-17 років їздять до Туреччини та у східні краї, де їх немає вдома по кілька років. Вони вправляються у стрільбі під час караванів, коли на них нападають татари та різні розбійники. Тому в місті вони не потребують додаткового навчання, і якщо, боронь Боже, на місто нападуть вороги, кожен з нас і нашої молоді добре підготовлені до оборони".
Ймовірно, в описах "тисяч татар і розбійників" є певне перебільшення, враховуючи східну уяву старшин вірменської громади. Проте варто відзначити, що в періоди "ворожих навал" вірмени виявляли непохитну вірність, мужньо захищали місто і, перевдягнувшись у турків і татар, надавали неоціненну допомогу у розвідницьких операціях. Хроніст Самуель Кушевич, наприклад, згадує, що під час облоги міста 1648 року "20 серпня кілька вірменських юнаків львів'ян, перевдягнуті у турецькі костюми, вирушили на розвідку".
Іноді траплялося так, що вірменам бракувало як хоробрості, так і дипломатичних навичок, щоб самостійно здійснювати подорожі на Схід і повертатися з товарами без пригод. У такі часи виникала потреба у надійнішому захисті, який надавали посольства Речі Посполитої. Вони забезпечували не лише охорону від нападів у неспокійні періоди, а й значну підтримку, оскільки купці, які приєднувалися до посольств, зазвичай звільнялися від сплати мита. Цим вигідним становищем вміло користувалися львівські вірмени, про що свідчать численні приклади в міських актах.
Коли король Сигізмунд II Август 1552 року висилає до Високої Порти бецького каштеляна Валентина Дембінського, до нього приєднується ціла громадка вірмен, аби у такий спосіб заощадити на миті; з великим послом Речі Посполитої князем Збаразьким вірмени та інші львівські купці "збираються в дорогу, аби під владою абсолютних правителів отримати якусь користь у своїх гендлях і купецтвах, оминувши мита від товарів у Волощині і Константинополі. Що їм Князь Йогомость Великий Посол дозволив, і взявши кожного окремо і всіх разом громадян і купців львівських під свою протекцію Великого Посла Речі Посполитої, підтримував їх і захищав від усіляких товарних мит у Волощині і Туреччині за що, дякувати Пану Богові, приїхавши до Польщі, отримав від них офіційну подяку і обітниці віддячитись".
Утім львівські вірмени, висловивши надзвичайну подяку князеві у словах і почуттях, даної обітниці не дотрималися. Щасливо повернувшись додому з товарами, добряче заробивши на звільненні від мита, вони забули про Збаразького, а сам князь декілька разів безрезультатно звертався до старших вірменської нації, намагаючись принаймні повернули ті кошти, які він із власної кишені витратив, аби "при емірах тепер і на майбутнє купців львівських утримати". "Сам пан Серебкович, - в одному з таких листів пише князь, - очевидець мого кошту і старань щодо наших купців, яких я визволив від немалого тамтешнього мита, а вони мені навіть не подякували".
Коли на наступні листи вірмени не відповідали, князь Збаразький почав погрожувати та наполягати на поверненні своїх коштів. Тільки тоді, "усвідомивши, що вся вірменська громада могла опинитися в біді", вірмени повернули йому 5 000 злотих. Водночас вони ініціювали позови проти інших купців не вірменського походження, які під час подорожі перебували під опікою князя, з вимогою відшкодувати відповідну частину цієї суми. Львівські вірмени зі свого боку також висловлювали невдоволення, нагадуючи, що коли Стефан Потоцький потрапив у неволю в Туреччині, 23 вірменина поручилися за нього, і завдяки їхній гарантії він був звільнений. Кожен із них зі своїх коштів сплатив лихву, яку пан Потоцький досі не повернув, а вона продовжує зростати.
Іноді вірмени зображували себе краще, ніж будь-хто інший. У середині XVI століття вірменський купець Нахабід пише з Венеції до Копрохулі, боржника свого товариша: "Міхдесі повідомив мене, що ти не хочеш повернути йому його гроші. Що сталося? Хіба не соромно тобі? Чому ти хочеш зробити своє сімейство жебраками? Який у тебе план? Бажаю, щоб Бог тобі допоміг, бо твій задум не є добрим... Тут зі мною близько ста людей збагачуються та їдять хліб мій, а ти, відійшовши від мене, як волоцюга блукаєш... Якщо тобі потрібні гроші, приїжджай до мене, я дам тобі товарів на 15 000 талерів. Візьми, рахуй, продавай, тільки приїжджай, а потім знову повернешся до Польщі, бо ти добре знаєш, як там що продається. Які товари там у Польщі добре продаються? Чи атласи, чи златоглави, чи табіни? На 10 000 талерів я тобі підготую, доки приїдеш, і ти візьмеш, повернешся та продаси. Напиши також, які кольори товарів там популярні. Пиши мені щотижня з цього приводу, або італійською, або вірменською, або польською".
Поряд із вірменами, королі Речі Посполитої, цінуючи дипломатичні здібності греків, часто залучали їх до міжнародних справ. Однак серед них нерідко траплялися політичні авантюристи, які фальсифікували рекомендації православних патріархів з метою отримання фінансового зиску, збираючи секретну інформацію на користь турецького султана, фактично виконуючи функції його шпигунів. Через це як поляки, так і московити були надзвичайно обережними у взаєминах не тільки з мандрівними греками, але й з поважними представниками православної церкви.
До формування негативного іміджу греків, окрім представників так званої "католицької нації", активно долучалися також основні торгівельні конкуренти грецьких купців — єврейські та вірменські купці. Вони всіляко намагалися описати греків як підступних і ненадійних партнерів, а греки відповідали їм тим самим. У 1685 році грецькі купці подали скаргу до Львівської ради на вірменина тлумача Вартана Шимоновича, який, нібито співпрацюючи з цими купцями, не виконував своїх обов'язків і вимагав значної винагороди.
Лавничий суд Львова виніс рішення щодо дій одного з тлумачів, визнавши його хабарником, який завдав шкоди репутації міста та ухилявся від сплати податків. Суд особливо підкреслив, що грецькі купці також повинні сплачувати всі передбачені законом податки. Наступного року вірменська громада Львова подала скаргу королю Яну III Собеському, звинувачуючи міську владу в незаконному сприянні інтересам грецьких купців.
Серед греків траплялися надзвичайно спритні шахраї, яким вдавалося провертати великі незаконні оборудки. Один із таких Костянтин Корпу фігурує у справі львівського лавничого суду. Цей купець провадив бізнес з одним із найбагатших та найвідоміших львівських вірмен Захарієм Івашкевичем. 1598 року за позовом молдавського господаря Єремії Могили Корпу заарештував львівський магістрат. У ході розслідування виявилося, що купець шахрай видавав себе за представника султана, і користаючи з цього, безмитно переводив через митницю у Ясах товари багатьох купців, таким чином завдавши місцевій скарбниці збитків на 1500 золотих. Єремія Могила, занепокоєний великими обсягами необлікованих товарів, подав запит до Стамбула і отримав відповідь, що такого купця у списках торгівельних представників султана немає. Таким чином ризиковий купець шахрай опинився у в'язниці.
