Грузія на межі революційних змін: як Росія та її прибічники підготовляють ґрунт для безпрецедентних маніпуляцій.
Імовірність, що результати виборів пройдеться відстоювати - дуже висока.
Уже цієї суботи, 26 жовтня, у Грузії відбудуться парламентські вибори. І від цих виборів може залежати доля країни на багато років.
Чи здатне грузинське суспільство відстояти європейський напрямок розвитку Грузії? Чи стане країна остаточно частиною впливу Росії? Це може призвести до втрати європейських перспектив, яких вона досягла з великими зусиллями.
Усе це вирішиться найближчими днями.
Проте залишається невирішеним ще одне питання: чи погодяться грузинські керівники з вибором, зробленим їхнім народом.
Дванадцять років тому політична сила Міхеїла Саакашвілі визнала свою поразку та спокійно передала владу "Грузинській мрії". Чи зможе "Грузинська мрія" повторити цей крок у нинішніх умовах, залишається під питанням.
До цих питань додається і вплив Росії, яка уважно стежить за подіями в Грузії та зацікавлена в результаті, який остаточно закриє для Тбілісі західний напрямок.
А для цього Кремлю потрібні і масові протести, і кров.
На початку жовтня спостерігачі місії ОБСЄ у своєму проміжному звіті підкреслили, що виборча кампанія проходила в атмосфері спокою.
Проте на завершальному етапі кампанії цей спокій зник, як дим. А за добу до ключових виборів політична напруга в Грузії досягає свого піку.
Традиційно хвилююча пострадянська країна, яка в історії лише зрідка мала шанс на самостійне визначення своєї долі, раптом отримала цю унікальну можливість.
Грузинське суспільство добре розуміє цю ситуацію і активно залучає свої ресурси для підготовки до майбутніх виборів, як в межах країни, так і за її межами. Подібні процеси в Грузії не були помічені з 2012 року.
Та між подіями 2012 року і нинішніми є велика різниця.
У той час основним фактором, що спонукало суспільство до мобілізації, стала втома від режиму Саакашвілі. Паралельно з цим виникла також незадоволеність його не завжди демократичними методами управління.
Однак тепер під загрозою не тільки демократія, а й зовнішньополітичний курс країни. По один бік барикад опинилося прогресивно налаштоване суспільство, а по інший - впертий керівний режим країни.
У часи активних конфліктів уряд "Грузинської мрії" вдався до російської стилістики пропаганди та поширення різноманітних форм дезінформації. Основними засобами впливу стали маніпуляції зі страхом війни, а виборцям обіцяли швидке відновлення контролю над окупованими Росією територіями – Абхазією та Південною Осетією. Проте, не було дано жодних пояснень щодо того, яким чином Москва могла б погодитися на повернення вкрадених земель.
Також представники "Грузинської мрії" відмовлялися визнати конфлікт із Заходом, невтомно обіцяючи після виборів перезавантаження відносин і навіть вступ до ЄС у 2030 році.
Проте, згідно з нещодавніми соціологічними дослідженнями, виборці все менш схильні позитивно реагувати на подібні обіцянки.
Напередодні виборів рейтинг партії влади коливається в межах 34-35%, що за відсутності "мажоритарки" (яка раніше забезпечувала перемоги "Мрії") практично виключає шанси на формування нової парламентської більшості.
Замість цього, більшість повинні створити чотири опозиційні групи. Результати опитувань, проведених Edison Research та SAVANTA, мають незначні розбіжності. Наприклад, перше дослідження передбачає, що блок "Єдність", основною складовою якого є партія Саакашвілі Єдиний національний рух, займе друге місце, тоді як друге опитування віддає перевагу "Коаліції за зміни", вважаючи її другою.
Проте основні прогнози виявляються схожими: до парламенту, окрім вже згаданих опозиційних груп, також проходять блок "Сильна Грузія" та партія "Гахарія за Грузію" — єдина опозиційна сила, сформована колишніми представниками діючої партії влади.
Згідно з обома рейтингами, прозахідна опозиція може отримати близько 52-53% голосів. Існує навіть можливість, що цей показник зросте, якщо ще одна опозиційна сила, Лейбористська партія, зможе подолати п'ятивідсотковий виборчий бар'єр.
Амбіції опозиції підтвердив і масштабний мітинг "Грузія обирає Євросоюз", що відбувся в неділю 20 жовтня.
Грузія не спостерігала за передвиборчими мітингами такого розміру протягом останнього десятиріччя.
І це змусило партію влади терміново зганяти бюджетників на свій "антимайдан" - при цьому всім у країні очевидна різниця між добровільним мітингом і збором безправних бюджетників.
Здавалося б, результат виборів очевидний. Однак не все так просто.
"Грузинська мрія" ігнорує результати авторитетних соціологічних досліджень, натомість спирається на дані центру Gorby, чий статус викликає питання. Цей центр, як правило, прогнозує для правлячої партії 60-65% підтримки перед кожними виборами, що стало його візитною карткою.
Цьогорічні вибори не стали особливими - Gorby передбачає, що "Грузинська мрія" здобуде підтримку у 60,2% голосів. Він також зазначає, що лише два опозиційні альянси зможуть подолати виборчий бар'єр, отримавши разом менше 25% голосів.
Такі умови можуть надати "Грузинській мрії" можливість реалізувати свою обіцянку – здобути в новому парламенті не просто більшість, а конституційну, що дозволить впровадити заплановані зміни, у тому числі і заборонити всю існуючу опозицію.
Такий різнобій у результатах соціологів робить дуже ймовірним сценарій, коли "Грузинська мрія" після виборів оголосить про свою перемогу, незалежно від того, яким у реальності буде результат.
У зв'язку з цим було дуже цікаво побачити останній виступ Бідзіни Іванішвілі, оприлюднений 21 жовтня.
Почесний лідер правлячої партії виглядав невдоволеним і дещо роздратованим. Ці емоції ясно відображалися в його висловлюваннях. Особливо важливим був момент, коли він фактично визнав, що його політична сила, створена 13 років тому, вже набридла людям. Більше того, він не приховав, що йому самому це також не зовсім до вподоби.
Проте він переконаний, що на даному етапі немає жодної альтернативи, і запевнив суспільство, що в майбутньому створить нову опозицію.
Після цього події розвивались за звичним шаблоном: в країні панує безпрецедентна демократія; економічний розвиток досягає неймовірних висот, і Грузія займає лідируючу позицію в світі за цими показниками; рівень безробіття перебуває на рекордно низькому рівні.
Проте й у цьому документі з'явилися тривожні думки: зокрема, "що для нього отримання своїх грошей (доступ до яких, за його словами, був незаконно обмежений) є важливішим за будь-які інтереси держави".
Зрозуміло, Іванішвілі також традиційно торкнувся теми перспективи морального розкладання і розбещення грузинського суспільства, яка, виявляється, йде із Заходу.
Він знову нагадав опозиції про можливі наслідки і підкреслив, що після виборів може бути ухвалене рішення про її заборону.
Виявилося, що його особливо дратують колишні колеги по команді, які, завдяки йому, вирішили зайнятися політичною діяльністю.
У негативному контексті він згадував про колишнього прем'єр-міністра Георгія Гахарію, який нині є лідером впливової опозиційної сили. Він охарактеризував його як негідника і запевнив громадськість, що буде арештовано не лише його, а й представників його партії.
Отже, внаслідок заборони проєвропейської опозиції, можливість протистояти владі залишиться лише у маргінальних проросійських партій, які наразі не мають реальних шансів потрапити до парламенту. У такій ситуації "Грузинська мрія" продовжує виглядати як прозахідна сила, хоча це враження складається лише на фоні цих маргіналів.
Проте найзахопливіший момент цього інтерв'ю настав, коли Іванішвілі висловив думку, що вирішення питання про вступ Грузії до Європейського Союзу не входить до компетенції європейських бюрократів, і що незабаром вони самі виявлять бажання приєднатися.
А як доказ готовності Заходу йти на перезавантаження відносин заявив, що вже наступного тижня в нього узгоджена зустріч із послом США.
Це інтерв'ю Іванішвілі викликало різні оцінки в суспільстві: хтось побачив у ньому ознаки страху, хтось - його готовність піти ва-банк, інші побачили в ньому готовність за необхідності відступити. Звісно, за західних гарантій особистої безпеки для самого Іванішвілі, членів його сім'ї та найважливіших партійців.
У зовсім іншій ситуації перебуває президент Саломе Зурабішвілі, яка вже стала генератором і лідером усього опозиційного спектра.
Їй вдалося зібрати за одним столом усі ключові прозахідні сили і створити для них спільний порядок денний, який у підсумку виразився в підписанні документа "Грузинська хартія".
Згідно з цією хартією, президент пропонуватиме кандидатуру на пост прем'єр-міністра після виборів, що підкреслює політичну вагомість цього процесу.
Тим часом у пресі були опубліковані й імена можливих кандидатів на посаду прем'єр-міністра. Це Ніка Гілаурі, прем'єр-міністр за часів президентства Саакашвілі, Гела Бежуашвілі, колишній міністр закордонних справ того ж періоду, а також Віктор Кіпіані, голова аналітичного центру Geocase.
Можливо, після завершення виборів з'являться нові претенденти.
Проте все це відбудеться лише за умови, що грузинський народ зможе відстоювати свої рішення.
Імовірність, що вибір доведеться відстоювати, дуже висока.
Звичайні представники політичної сили "Грузинська мрія" усвідомлюють, що навіть якщо Захід надасть гарантії безпеки, ці заходи будуть стосуватися лише керівництва партії.
Іванішвілі та його найближче оточення, в свою чергу, мають всі підстави сумніватися в обіцянках Заходу. Опозиція, безумовно, прагнутиме вжити аналогічних дій щодо них, як це було з Саакашвілі та його ключовими соратниками.
Головне, що Росія не має інтересу у мирному підсумку виборів.
Основний у світі експортер нестабільності зацікавлений, щоб вибори завершилися конфліктом, а їхні результати були не визнані Заходом.
Це той варіант розвитку подій, який перетворить перехід Грузії під вплив Росії на неминучість. Кремль, безсумнівно, прагне використати цю ситуацію на свою користь.
Аміран Хевцуріані є професором Тбіліського технічного університету та ініціатором створення Грузинсько-Українського центру.
