Причини, чому Азербайджан підтримує зв'язки з Росією: погляд експерта.

Про це йдеться у матеріалі РБК-Україна "Поворот не туди. Що стоїть за політикою Азербайджану щодо Росії і України".

Азербайджанський експерт з конфліктології, який очолює Департамент конфліктології та міграції в Інституті миру та демократії (Нідерланди), Аріф Юнусов вважає, що в довгостроковій перспективі підтримка зв'язків із Росією є частиною стратегії Алієва для утримання політичної влади в Азербайджані, аналогічно до ситуації в Білорусі з Лукашенком.

За його словами, Алієв та Путін - обоє авторитарні лідери та близькі один одному психологічно. До того ж Путін, на відміну від західних країн, не говорить про необхідність демократичних реформ в Азербайджані

"Карабаська ейфорія пройшла, зараз уже 2024-й рік і на порядку денному багато речей, пов'язаних із соціально-економічною ситуацією. А у нас жахлива корупція та монополія", - зазначив Юнусов.

Водночас експерт з Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцех Войтасевич вважає, що позиції Алієва в країні є досить стабільними.

Якщо звернути увагу на внутрішню політику Алієва, можна помітити, що його влада настільки потужна, що він систематично затримує практично всіх своїх опонентів. В Азербайджані фактично відсутня офіційна опозиція, і це стосується не лише політиків, але й журналістів, науковців, активістів та інших. Протягом останнього року майже щомісяця відбуваються нові хвилі затримань, - зазначив він.

Експерт нагадав, що на парламентських виборах 1 вересня президентська партія "Новий Азербайджан" завоювала 68 зі 125 місць. Ще 44 мандати самовисуванці, які дотримуються провладної позиції. А в лютому цього року Ільхам Алієв вп'яте переобрався президентом із результатом 93,3% голосів.

За твердженням аналітика, це не виключає можливість виникнення так званих "чорних лебедів". Як свідчить досвід, у країнах, подібних до Азербайджану, революційні ситуації зазвичай не виникають лише через економічні негаразди. Вони з'являються, коли після періоду економічного зростання формується середній клас, який не може повною мірою реалізувати свої політичні та економічні права, оскільки влада залишається в руках старої політичної еліти.

Західні держави регулярно висловлюють критику на адресу Азербайджану, акцентуючи увагу на порушеннях прав людини та демократичних процесах. У січні поточного року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила рішення не затверджувати повноваження азербайджанської делегації. Цей формальний крок став політичним сигналом незадоволення європейських країн щодо дій Баку, особливо в контексті ситуації в Карабаху. У відповідь азербайджанська сторона оголосила про свій намір вийти з асамблеї.

Час від часу в США та Європейському Союзі виникають пропозиції щодо введення санкцій проти певних політичних діячів і чиновників з Азербайджану. Наприклад, у квітні цього року у Конгресі США був зареєстрований відповідний законопроект. Він передбачає запровадження санкцій щодо більше ніж 40 осіб, які, за твердженнями, мають стосунок до порушень прав людини. Однак наразі цей законопроект, здається, виконує функцію інструменту політичного тиску.

Принаймні поки що для країн Євросоюзу можливість отримувати газ з Азербайджану переважає стурбованість правами людини.

Алієв висловлює незадоволення позицією Франції, яка надає підтримку Вірменії. Проте він також розуміє, що в умовах, коли Євросоюз запровадив санкції проти Росії та відмовився від імпорту її нафти і газу, країнам необхідно знайти нові джерела енергетичних ресурсів. Азербайджан стає одним із таких джерел, коли йдеться про нафту та газ, підкреслив Войтасевич.